ТIРРЕНСЬКЕ МОРЕ
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Сльозино срібляста! Засяявши, зникни,
загинь, не зволоживши зір.
На цю панораму сухими очима
я мушу дивитись, повір.
Нехай на взаємність надій аніяких–
в ландшафтів нема почуттів.
Ну що ж, аніяких... Я тут не для цього.
Я тільки проститись хотів.
Прощай, городянко! Лічи свої сходи,
від порту йдучи догори.
З маслинами кошик неси con amore
і слухай, як виють вітри.
І ти, узбережжя, прощай! Con amore
і сіль збережи, й аромат.
Не вкриється взимку крижинами море...
Везувій не вдарить в набат.
Цікаво не те, що я звик за годину
вважати цей простір своїм,
сто років проживши, як кріт, в катакомбах,
наосліп, навпомацки... Втім,
чи варто, назад ідучи, відвикати,
забути привілля, цей рай?
У спину, нарешті: «Прощай, іноземцю!
Авжеж, іноземцю. Прощай!»
Не скоро відвикну. Замкнуся в німоті,
не визирну більше з кутка.
В свій дім повернувшись, байдужий щоденник
почну не з нового рядка.
Та, поки ще в оці не змита сльозою
тірренської сині межа,
до неї тягнусь con amore, відчувши
раптово, що значить «душа».
2004
[Наверх]
НА ЧЕСТЬ ЕЛЛАДИ...
(Переклад Гната Мєрєнкова)
На честь Еллади і морів усіх, що навкруги,
десятикрилий корабель ми назвемо «Арго».
На південь будемо плисти, залишивши сніги.
Я керуватиму, а ти співатимеш, Марго.
За плином пісеньок твоїх, яким по сто віків,
за тими картами земель, де всюди безліч див,
нарешті вивчу мову я, що з вуст твоїх богів,
її криштальнії слова і золотий мотив.
Вода, в якій архіпелаг, мов очерет, проріс,
хоча блаженства нам не дасть, не покара зате.
Без крові гаряче у ній і солоно без сліз.
Їй не завада — ми живі. Їй наша смерть — пусте.
2004
[Наверх]
КИБИТКА
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Все зникло, відійшло, і більше не почнеться.
Роман — це не рядок. Перейдене — не мить.
Візок біжить вперед, ледь чутно серце б’ється
і подих твій легкий тремтить, тремтить, тремтить.
Безсилі вороги знайти шляхи ці биті,
їм серед тиші нас не відшукати, ні.
Ми в темряві нічній лиш Богові відкриті:
прямуєм вдалину — однісінькі-одні.
А десь позаду нас лишилася країна —
калейдоскоп чудес, мрійливості блакить.
Там вирішили, що народжена людина
справжнісіньку з казок бувальщину зробить.
На жаль, у тих казок була сумна розв’язка —
так злий уявний світ бувальщиною став.
З бувальщини тепер зробити б знову казку,
але замало сил і забагато справ.
А ми все вдалину мчимося крізь печалі,
немовби у проблем є рішення просте.
Немовби не жили: не знаємо і далі,
що істина, що ні, що грішне, що святе.
І пилом в’ється шлях, мовчать про суд катрени.
Що біль душі, коли є забуття напій?
Тож істинний тепер, такий святий для мене
в цій темряві, вночі ледь чутний подих твій.
2003-2004
[Наверх]
SWITZERLAND
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Ледь світ стрімкий Борей ламав
ландшафт — хазяйнував, але
дарма. Мов звір, він лютував,
та зник за мить. Його нема.
Фонтан, що у саду бринів
— застиг. Де струмінь був — постав
кристал. Ледь світ блищав мені
цей діамант, а вдень розтав.
Левкой буяв — зів’яв. Сумне
пройшло — і квітка знов жива,
міцна. Так смерть — дихне, майне —
нема її. І знов весна.
Вівчар у гори йде. І я
за ним. Дивлюсь, куди сягне
мій зір. Невже Гельвеція
видніша з цих високих гір?
Чому ти, пастирю, грозиш
бичем? Думок твоїх мені
шкода. Я хтів спитати лиш,
куди прямує череда.
2019
[Наверх]
Балтійські хвилі
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Норд-вест, гудки, голубінь. Крейсер, чи то міноносець.
В рубці радист репетирує: крапка, тире, потім кома.
Ручкою білою з берега юнка махає.
З борту махають усі. Лиш не маха найгарніший.
Жаль, жаль. А ось і не жаль. Нащо їй красень той здався.
Хай він потоне геройськи з ескадрою із усією.
Янголи Божі стануть до нього всміхатись.
Що ж, їй сльозами зійти? Дзуськи, цього він не діжде.
Снів, сліз, печеного льоду — зараз вона б не хотіла.
Пурхати, мабуть, хотіла б, немов одноденка-метелик.
День — час недовгий, згаснути б не забарився.
Ніч її серцю навік битися б заборонила.
Та — мчать Амур і Дунай хвилі у небо Балтійське.
Норд-вест, гудки, голубінь, божевільна морзянка радиста.
Плач, плач, о, серце! Ніч промайнула безславно.
День не барився, прийшов — я́сний, холодний, ворожий...
2019
[Наверх]
Прощання слов’янки
(Переклад Гната Мєрєнкова)
Коли надії сурмлять як труби,
то їхній поклик п’янить, мов дим.
Вони домежні, вони сугубі,
і довіряти так легко їм.
І ось — дорога, і ось — стоянка,
Вокзал і площа — в квітках, квітках.
Димить на Сході. Прощай, слов’янко!
Трубач сміється, шинель в хрестах.
Ти зріс на славі, ти звик до бою,
зловивши квіти, згадай-но сам,
чий поклик владу мав над тобою,
чиїм повірив гучним словам...
Міцні постави, надійні танки,
безжурний приспів: все «ай» та «ей»...
А труби просять: не плач, слов’янко!
Та як не виплакать їй очей?
Мине піввіку. І інші губи
в обіймах стиснуть мундштук новий.
І знов надії сурмлять як труби,
ану-бо, спробуй, їх перебий!
А вік на схилі, бій — на порозі.
Вокзал і площа — в квітках, квітках.
Трубач сміється, слов’янка в сльози.
Димить на Сході. Земля в хрестах.
2020
[Наверх]
Сурмач
(Переклад Діми та Лариси Стрільчук)
Ой, брате, чому нам так ведеться паршиво?
Як ми би могли кисень ковтати грудьми…
Грім на небесах. Це, мабуть, Зевс або Шива
Крізь хмари густі переїжджають кіньми.
Так, правда твоя, але не квапся, мій друже,
Все ж нам не дано списа встромити в блакить.
Над нами ледь-ледь мружиться небо байдуже,
Хоч з материка в нього граната летить.
Ти не проклинай ці негаразди, не варто.
Глянь на виднокрай: править конем на майдан,
Це наш отаман, воїн в оточенні варти,
Біс, конкістадор, тореадор, тамада.
Плюнь, що він таке – наче й не риба й не м'ясо,
Час в пил розітре і ватажка, і коня.
Хай він приміряє корону, чи рясу,
Він в якості бога не буде ні дня.
Жаль, наших плачів не підсолодимо медом.
Хто, мій сурмачу, нас на лопатки поклав?
Бог – спостерігач наших безглуздих комедій –
Знов супить брову, бо його серце зі скла.
Втім, попри все зло, Геліос сходить на вежу.
Хто б я тут не був: чи отаман, чи сурмач,
Я ні від вогню, ні від води не залежу,
Ти теж не залеж, і винуватцям пробач.
Що б не торочив нам переможець торішній,
Все наше насущне потоне в воді.
Знай, воля і честь – камені наші наріжні,
Так, тільки на них свій побудуємо дім.
2015
[Наверх]
Риба
(Переклад Діми та Лариси Стрільчук)
Вижив. Загруз у мулі. Немає мови, хоч є язик.
Гуппі в прозорій кулі мене бентежить, мене блазнить.
Пильні у неї очі, холодний відблиск, німі слова.
Рибо, почути хочу лишень діагноз «жива, жива».
Марно собі на шкоду ходив до церкви. Просився в рай.
Тричі ввійшов у воду і двічі вийшов. Даруй-бувай.
Мучусь у колах плеса чи колах пекла. Свищу мотив.
Рибо, ти вже воскресла? Чи засинаєш на самоті?
Жовтень і сонні зливи. Не чути дзвонів і голосів.
Вчора я був щасливий. Дивись: на фото сміюсь на всі.
Кава за два ескудо. За три ескудо квиток в кіно.
Риба, мені паскудно. Вже навіть гірше, ніж тільки-но.
Відбиток стоп на пляжі злизало море. Дні стер Дністер.
Зустріч? Як карта ляже: коли не нині, тоді в четвер.
Або в халаті в хаті ввімкну транзистор, заллю ассам.
Жовтень горить в багатті. До біса рандку, зостанусь сам.
Як там у папській буллі – плодіться й множтеся, чи не так?
Гуппі в прозорій кулі, частина суші, лосось-кета.
Сумнів гризе і точить: на що раніше я час вбивав?
Рибо, почути хочу лишень діагноз «жива, жива».
2017
[Наверх]
Пам'яти всiх
(Переклад Діми та Лариси Стрільчук)
Чи на чужині, чи вдома
Посеред блакиті неба
Не побачиш діамантів,
Хто їх бачив - невідомо
І якого сонця треба.
Доля примхлива, шлях буремний,
Життя - воно коротке
І два рази не буде.
Рим існує недаремно,
Ти фонтан Треві пофоткай
І понтифік хай не гудить.
В Римі зовсім не занепад, всі скрегочуть як сороки,
П'ють кругом мартіні асті, продається всякий крам.
А туристи очі камер хвацько цілять і не милять на всі боки,
Щоби потім давнім Римом оновити інстаграм.
За чотири євро з гаком
Ескімо купи чорничне
І прямуй до Колізею,
Хай цвітуть червоним маком
Щоки молодиць зустрічних.
Бо ці чарівні молодиці
То дивляться у тишу,
То бісики пускають.
Хай зів'януть наші лиця,
А вони буяють пишно
Срібнолистими бузками.
Десь на лаві біля Тибру, де чінзано можна взяти,
Нагадай що скоро їдеш, марно ляси не точи:
А ви, часом, не актриса, прошу пані? Вашій мамі треба зятя?
А вона смартфона крутить в довгих пальцях і мовчить.
А коли тебе покличе
Та сурма, що всіх збирає
У листопадовий вирій,
Не ховай своє обличчя
За шарфом чи небокраєм.
Ти витягай свої валізи,
Від сліз нехай не мокнуть
Світлини і листівки.
Не спіши по райську візу,
Бо, коли айпад замовкне,
Закружляє грамплатівка.
2017
[Наверх]
Австралія
(Переклад Діми та Лариси Стрільчук)
Авто під’їхало заморське помаранчеве, а марки не збагну:
чи Ламборджіні чи Феррарі.
Туди русалка довгонога запірнула, дах відкинула - і геть, і геть,
і тільки гравій вилетів з-під шин.
Чудно, неначе клірик у барі,
Що п’є в сутані. А мене прошили вишукані стріли через шлунок в міокард:
хвилястість стегон і заплутаність душі.
Коли пікаплю незнайомок, я про маму і про зятя не питаю,
застосовую цей принцип:
Розпочинаю діалоги з нестандартного питання про любов
або воджу очима ласо по кормі.
“Кажуть, що ви шукаєте принца!" -
І всі ведуться. А отій як солов’ю: не здивувалася як пес філософа,
водій швидкої чи священник при тюрмі.
Не заперечую, не гніваюсь, торгуюсь і приймаю факт,
що Ніцше вмер і янголи сконали.
Планета котиться в Тартар, Аїд, Валгаллу, парадіз, а сотня гурій
вже давно чекає нас на дні ріки.
Кажуть, що світ не є досконалим,
Але якого біса, кУрча, де не глянь, завсіди, вічно, повсякчас
і денно, й нощно, вчора, нині, прісно і вовік віків?
Як був маленьким, сподівався: підросту і приручу собі з хвостом когось,
щоб йшов мені на руки.
Летючу мишу, панголіна, лютововка, фретку-норку чи летючий зоопарк.
Я навіть думав про ім’я.
Кажуть, якщо назвеш його Букі,
То буде звір відлюдькуватий і серйозний. Та, на жаль, моє дитинство
пролетіло блискавично, як і молодість моя.
Але чергова Лорелея в перлах поспіхом пливе в кабріолет,
налита фосфором по вінця,
Принадна, ладна, найкращіша, сама гарна, як Мірей Матьє. І я
красунчик мамин, не циган і не шатен.
“Кажуть, що відшукали ви принца!
Як жаль, як жаль, що я попався на гачок, блесну чи воблер наче мишка
в мишолапку і вже бігаю за вами, бо “je t’aime”!”
2020
[Наверх]